|
Гра – унікальний феномен загальнолюдської культури, вид діяльності в умовах ситуацій, спрямованих на відтворення й засвоєння суспільного досвіду, у якому складається й удосконалюється самоуправління поведінкою. У жодному виді діяльності людина не демонструє такого вираження своїх психофізичних, інтелектуальних ресурсів, як у грі. Саме тому вона повинна розширити свої межі в системі професійної підготовки.
С. Гончаренко визначає гру як „вид активної діяльності дітей, у процесі якої вони оволодівають соціальними функціями, стосунками та рідною мовою як засобом спілкування між людьми”.
Визначати статус дидактичної гри в системі навчання української мови й методики викладання в педагогічному коледжі передусім необхідно в аспекті проблеми методів навчання, оскільки гра – спосіб ефективної взаємодії між викладачем і студентом. А. Макаренко писав: ”Є ще один важливий метод – гра... У кожній гарній грі є насамперед робоче зусилля та зусилля думки. У грі є велика відповідальність, звичайно, у грі гарній, правильній...”
Сучасне суспільство все наполегливіше вимагає впровадження дидактичної гри як активного методу навчання в практику роботи вищих закладів освіти.
Вища школа висуває багато вимог до методів навчання, адже в „Національній доктрині розвитку освіти України у XXI столітті”, Державній національній програмі „Освіта” одним із шляхів реформування школи названо науково-дослідну та експериментальну роботу із упровадження педагогічних інновацій. Це зумовило активізацію комунікативно спрямованих інтерактивних методів і прийомів професійного навчання студентів, які розуміють як спеціальну форму організації пізнавальної діяльності, що має за мету створити комфортні умови навчання, за яких кожна особистість відчує свою успішність, інтелектуальну спроможність. Їх ознаками є висока продуктивність та розумова активність студентів, самостійність у прийнятті рішень. Вони передбачають моделювання професійних ситуацій, використання ігор, спільне вирішення проблеми на основі аналізу відповідної ситуації, вчать критично мислити.
Згідно з лінгводидактичною концепціэю О. Біляєва, Л. Рожило, М. Пентилюк метод навчання розглядають як спосіб упорядкованої взаємодії педагога й студентів на занятті, що акцентує увагу на двоєдиній спільній діяльності викладача й студента, спрямованій на вирішення завдань освіти, виховання й розвитку в процесі навчання. Критерієм ефективності дидактичної гри як методу є результат.
Дидактичну гру як активний метод навчання на заняттях з української мови й методики її викладання в початкових класах характеризують такі ознаки:
1. Навчально-пізнавальна діяльність має бути адекватною характеру практичних завдань і функцій майбутніх фахівців. Особливо це стосується процесу формування їхньої комунікативної компетентності.
2. Стрижнем дидактичної гри є узаємонавчання в процесі колективної діяльності, що не заперечує індивідуалізації навчання.
3. Навчально-пізнавальна діяльність з використанням дидактичних ігор організовується з урахуванням індивідуальних здібностей і можливостей студентів. Ця ознака передбачає розвиток механізмів самоконтролю, саморегулювання, самонавчання.
4. У процесі впровадження дидактичної гри в навчальний процес реалізуються принципи педагогіки співробітництва: педагог стає фасилітатором у процесі безпосередньої, самостійної взаємодії студента з навчальною інформацією.
5. Активність індивідуальної і колективної навчально-пізнавальної діяльності студентів у процесі застосування дидактичних ігор розвиває й підтримує система мотивації. При цьому мотивами, які використовує викладач, є професійний інтерес, творчий характер навчально-пізнавальної діяльності, ігровий характер проведення занять, емоційний вплив. Емоції, що виникають, спонукають особистість до діяльності.
Як метод навчання у формуванні комунікативної компетентності дидактична гра дає змогу створити цілісний процес колективної діяльності студентів, що розвивається за власними законами, детермінує вільний розвиток пізнавальних здібностей і вмінь міжособистісних стосунків учасників гри. Вона містить потенційні можливості активізації процесу навчання. Водночас практика викладання в педагогічному коледжі й результати експериментального навчання показали, що дидактичні ігри відіграють у навчанні позитивну роль тільки тоді, коли їх використовують як чинник, що узагальнює широкий арсенал традиційних методів, а не як їх замінник.
Услід за М. Кларіним узагальнюємо дидактичні можливості гри:
- під час дидактичної гри відбувається оволодіння досвідом діяльності, схожим з тим, який би студенти отримали в дійсності;
- дидактична гра не дозволяє просто бути споглядальниками;
- ігри створюють потенційно більшу можливість перенесення знань та досвіду діяльності з навчальної ситуації в реальну;
- дидактичні ігри забезпечують навчальне середовище, реагуючи на дії учасників;
- вони психологічно привабливі для студентів;
- навчальні ігри потребують більших витрат часу в порівнянні зі звичайною навчальною діяльністю;
- матеріали дидактичних ігор менш доступні, ніж традиційні навчальні матеріали, вони можуть бути дорогими, що викликає труднощі фінансового характеру.
Функції дидактичної гри на заняттях з української мови з методикою її викладання в педагогічному коледжі:
функція формування інтересу до навчання;
функція формування загальнонавчальних умінь, навичок навчальної й самостійної роботи;
функція формування навичок самоконтролю й самооцінки;
функція формування адекватних узаємовідносин і засвоєння соціальних ролей.
Отже, дидактична гра – спосіб організації взаємодії педагога й студентів у процесі освітньої діяльності, спрямований на засвоєння змісту освіти, загальний і професійний розвиток особистості майбутнього педагога.
Структурні складові дидактичної гри на заняттях з української мови й методики викладання:
дидактичне завдання, що визначається метою навчального й виховного впливу, формулюється викладачем і відтворює його навчальну діяльність;
ігрове завдання, через яке реалізується дидактичне завдання, що в дидактичній грі зумисно приховане й постає у вигляді ігрового задуму;
- ігрові дії, що визначають ігрове завдання. Ігрові дії – основа дидактичної гри. Різноманітність ігрових дій – запорука успіху у вирішенні ігрових завдань. В ігрових діях виявляється мотив ігрової діяльності, активне бажання вирішити поставлене ігрове завдання. За своєю складністю вони різні та зумовлені складністю пізнавального змісту та ігрового завдання. Ігрові дії – це важкі розумові дії, виражені в процесах цілеспрямованого сприйняття, спостереження, порівняння, згадування раніше засвоєного, – розумові дії, виражені в процесах мислення. Через обговорення ігрової дії, аналіз співвідношення ігрової ситуації з реальністю реалізується дидактична функція гри. Важлива роль належить заключному обговоренню, у якому студенти разом з викладачем аналізують хід та результати гри, а також хід навчально-ігрової взаємодії;
- правила гри, зміст і спрямованість яких зумовлені загальними завданнями формування особистості студента, пізнавальним змістом, ігровими задачами й ігровими діями. У дидактичній грі правила є заданими. Вони містять моральні вимоги щодо взаємовідношень між студентами, виконання ними норм поведінки. Правила управляють дидактичною грою, вони сприяють вирішенню дидактичного завдання, впливаючи на дії студентів, спрямовуючи їхню увагу на виконання конкретного завдання навчального предмета;
результат гри: підбиття підсумків проводиться відразу після закінчення дидактичної гри, підкреслюючи досягнення, успіхи кожного.
Результативність дидактичної гри залежить від систематичності її використання, цілеспрямованості програми дидактичних ігор.
Дидактична гра – ,,творча форма навчання, виховання й розвитку”. Дидактичні ігри розвивають спостережливість, увагу, пам’ять, мислення, мовлення, сенсорну орієнтацію, кмітливість, а тому їх можна використовувати під час викладання будь-якого предмета. Сучасна дидактика, звертаючись до дидактичної гри як форми навчання, справедливо вбачає в ній можливості ефективної взаємодії педагогів і cтудентів, продуктивної форми їх спілкування з властивими їй елементами безпосередності й неудаваної цікавості. У терміні ,,дидактична гра” визначено її педагогічну спрямованість, відображено багатогранність її застосування з урахуванням дидактичної мети заняття й рівня підготовленості студентів.
Отже, дидактична гра є ігровою формою організації навчальної діяльності студентів педагогічного коледжу, як організаційна форма навчання вона належить до нетрадиційних форм, при цьому навчальний процес може відбуватися в індивідуальній, парній, колективній формах навчання.
Навчальний процес, побудований на основі ігрових дидактичних форм, допомагає активізувати формування комунікативної компетентності студента, реалізуючи творчі компоненти розвитку особистості. А. Макаренко зазначав, що в грі особистість активно діє, мислить, комбінує, моделює людські взаємини, виконуючи при цьому різні ролі: творця, організатора, виконавця, знаходить умови для виявлення своїх здібностей та життєвої активності. Ігри формують інтерес до предмета, забезпечують вивчення програмного матеріалу, активізують розумову діяльність, впливають на стосунки викладача і студентів, зближують навчання з майбутньою професією студента.
Г. Селевко зазначає, що ігрова діяльність, активізуючи й інтенсифікуючи навчальний процес, може бути використана як урок (заняття) або його частина (пояснення, закріплення, вправи, контроль).
Порівняно з іншими формами й методами навчання дидактична гра має такі позитивні аспекти: результативність у засвоєнні знань і формуванні умінь, формування вміння співпрацювати, формування мотивів навчання, розвиток гуманних стосунків між студентами, розвиток навчально-творчої діяльності (планування, рефлексія, контроль, самоконтроль), що в свою чергу є підґрунтям для формування комунікативної компетентності майбутнього фахівця.
|
